Jinjer have built their sound around controlled chaos, mixing crushing heaviness with melody, technical precision, and unexpected changes in atmosphere. Duel continues that approach, with the band shifting between punishing riffs, intricate drumming, thick bass, and vocal performances that can move from primal aggression to delicate clean singing. The contrast remains their biggest strength, particularly when the heavier sections feel genuinely threatening rather than simply loud. The main attraction is the vocalist’s unclean delivery, which brings a feral intensity to songs like “Green Serpent” and “Fast Draw.” Her clean vocals have their moments, too, although they occasionally lack the same conviction as the growls and screams. When she unleashes those harsher vocals, though, she sounds completely at home.

The bass is a major part of what gives this album its weight. It has a grimy, almost sludge-like tone that adds character to “Tantrum” and “Green Serpent,” while the guitars provide a steady supply of down-tuned chugs and tightly controlled rhythmic riffs. “Fast Draw” and “Kafka” make particularly good use of that approach, giving the songs plenty of physical impact. The drawback is that some guitar patterns begin to feel familiar as the album progresses. Jinjer are good at using acoustic passages, clean singing, and changes in rhythm to break up the heavier sections, but without those shifts, a few songs might blur together. The drums help prevent that from happening too often, moving between hard-hitting grooves, intricate fills, and faster passages without relying solely on blast beats to create excitement.

“Tantrum” opens with an immediate burst of bouncy, crushing riffs, explosive drumming, and an authoritative vocal performance. The bass sounds particularly thick here, giving the track an almost old-school deathcore edge before a smooth bass transition leads into an acoustic passage. That change provides some welcome breathing room, and the cleaner vocals in the second half sound more confident than they do earlier in the song. “Hedonist” takes a darker route, with dirty low-end tones and punishing riffs creating a heavier, more emotionally charged atmosphere. Its clean vocals have an unusual theatrical quality, occasionally bringing to mind Moulin Rouge or gypsy jazz. It is an unexpected contrast, but it works, especially when the song switches back into its more aggressive sections.
“Rogue” is less convincing. The guitar work is precise and the rhythm section does what it needs to do, but the song never develops much of a spark. A touch of djent influence near the end adds some extra weight, yet the overall arrangement feels more functional than memorable. “Tumbleweed,” on the other hand, makes better use of the contrast that defines Jinjer. Its delicate clean passages sit naturally alongside the heavier riffs, creating an atmospheric, almost cinematic quality. The darker undertones in the vocals are particularly effective, adding tension without requiring constant aggression.

“Green Serpent” is one of the album’s more interesting detours, mixing slow passages that recall ’90s alternative rock with Jinjer’s heavier, more abrasive approach. Imagine No Doubt wandering into the underworld and coming back possessed. The comparison sounds ridiculous, but it captures the strange appeal of the song’s contrasting styles. The clean vocals and high notes are impressive, while the deep, vibrating bass toward the end gives the track an almost meditative quality. “Kafka” is more deliberate, using hypnotic vocals and groove-heavy riffs to gradually pull the listener in. The second half loses a little momentum, but the arrival of blast beats brings some much-needed energy back into the arrangement.
“Dark Bile” starts with a surprisingly jazzy, almost fusion-like bass line before settling into more familiar territory. The structure is solid, though some of the riffs feel recycled, and the high clean vocals provide one of its more memorable touches. “Fast Draw” is much more immediate. The drums attack from the beginning, the riffs have a stronger groove, and the transitions keep the track moving without wasting time. Its closing vocal performance is especially filthy, making this one of the album’s most satisfying displays of Jinjer’s heavier side.

“Someone’s Daughter” builds around big, bouncy riffs and gritty bass, gradually developing into a galloping rhythm that gives the track real forward motion. There is also a slight Kittie-like quality to parts of the vocal delivery. “A Tongue So Sly” puts the drumming front and center, with intricate patterns and forceful hits making full use of the kit. The unclean vocals and tightly locked-in riffs are highlights, although the clean sections feel less natural by comparison. Finally, “Duel” opens with a riff that recalls Slipknot’s nu-metal approach before developing into something more distinctly Jinjer. The snare cuts through the mix, and the dynamic drumming keeps the track engaging from start to finish.

Duel succeeds because Jinjer understand how to balance technical musicianship with genuine heaviness. The bass has plenty of character, the drums are consistently engaging, and the unclean vocals remain the album’s strongest feature. The main weakness is the occasional lack of distinction between guitar parts, alongside clean vocal passages that do not always carry the same force as their harsher counterparts. Still, the strongest tracks make excellent use of contrast, and the band’s willingness to move between groove, atmosphere, melody, and outright brutality gives the album plenty to offer.

Jinjer давно довели, що вміють поєднувати контрольований хаос із мелодійністю, чергуючи нищівну важкість, технічну точність і несподівані атмосферні переходи. Duel продовжує цю традицію: гурт балансує між важкими рифами, складними барабанними партіями, масивним басом і вокалом, який миттєво переходить від первісної агресії до ніжного чистого співу. Саме цей контраст залишається головною перевагою Jinjer, особливо коли важкі фрагменти звучать по-справжньому загрозливо, а не просто голосно. Найсильніша сторона альбому — вокал Тетяни Шмайлюк, яка демонструє шалену інтенсивність у треках на кшталт «Green Serpent» і «Fast Draw». Її чистий вокал також має вдалі моменти, хоча іноді йому бракує тієї самої переконливості, яку вона вкладає у гроулінг і скрімінг. Коли ж вона переходить до екстремального вокалу, стає очевидно, наскільки природно почувається в цій стихії.

Бас відіграє важливу роль у формуванні загального звучання альбому. Він густий, брудний і майже слуджевий, додаючи особливої ваги таким композиціям, як «Tantrum» і «Green Serpent». Гітари забезпечують постійний потік знижених за строєм рифів і щільних ритмічних партій. «Fast Draw» та «Kafka» особливо добре використовують цей підхід, надаючи музиці відчутної фізичної сили. Проблема в тому, що деякі гітарні ходи з часом починають здаватися знайомими. Jinjer вміють розбавляти важкі фрагменти акустичними вставками, чистим вокалом і змінами ритму, проте без цих переходів окремі композиції могли б почати зливатися між собою. Барабани допомагають уникнути цього ефекту: вони варіюються від потужних грувів і складних заповнень до швидких агресивних пасажів, не покладаючись виключно на бластбіти заради інтенсивності.

«Tantrum» одразу атакує слухача пружними, нищівними рифами, вибуховими барабанами та впевненою вокальною подачею. Бас тут настільки масивний, що композиція часом набуває майже олдскульного дезкорового характеру. Згодом плавний басовий перехід несподівано приводить до акустичного фрагмента, який дає музиці трохи перепочити. У другій половині чистий вокал звучить помітно впевненіше, ніж на початку, створюючи приємне відчуття розвитку. «Hedonist» обирає темніший напрямок: брудний низькочастотний звук і нищівні рифи створюють похмуру, емоційно насичену атмосферу. Чистий вокал має незвичний театральний відтінок, який подекуди нагадує щось середнє між Moulin Rouge і циганським джазом. Контраст дивний, але працює, особливо коли пісня повертається до агресивніших фрагментів.

«Rogue» залишає менш яскраве враження. Гітари звучать чітко, а ритм-секція виконує свою роботу належним чином, проте композиції бракує тієї самої іскри, яка робить найкращі моменти альбому незабутніми. Наприкінці з'являється трохи джентового впливу, що додає ваги, але загалом пісня здається радше функціональною, ніж по-справжньому виразною. Натомість «Tumbleweed» краще використовує головну перевагу Jinjer — контраст. Делікатні чисті фрагменти природно переплітаються з важкими рифами, створюючи майже кінематографічну атмосферу. Темні, майже демонічні відтінки вокалу додають напруги без потреби постійно тиснути на слухача агресією.

«Green Serpent» стає одним із найцікавіших відступів від звичного звучання гурту. Повільні фрагменти нагадують альтернативний рок 90-х, але Jinjer органічно поєднують їх зі своєю фірмовою брутальністю. Уявіть, що No Doubt заблукали в підземному світі й повернулися звідти одержимими демонами. Порівняння звучить абсурдно, але добре передає дивовижне поєднання стилів у цій композиції. Чистий вокал і високі ноти вражають, а глибокий, вібруючий бас ближче до фіналу надає пісні майже медитативного характеру. «Kafka» розвивається повільніше й методичніше, використовуючи гіпнотичний вокал і грувові рифи, щоб поступово занурити слухача у свою атмосферу. У другій половині композиція трохи втрачає темп, але поява бластбітів повертає їй необхідну енергію.

«Dark Bile» починається несподівано джазовою, майже ф'южновою басовою партією, перш ніж перейти до звичнішої для гурту важкості. Структура працює добре, хоча деякі рифи здаються повторюваними. Високі чисті ноти стають одним із найцікавіших елементів пісні. «Fast Draw» значно переконливіша: барабани атакують із перших секунд, рифи мають сильніший грув, а переходи підтримують темп, не витрачаючи часу на зайві відступи. Фінальна вокальна партія особливо брутальна — саме в найкращому сенсі цього слова.

«Someone’s Daughter» будується на великих, пружних рифах і брудному басі, поступово розганяючись до галопуючого ритму, який надає композиції справжнього руху. У деяких вокальних моментах також відчувається легкий відтінок Kittie. «A Tongue So Sly» висуває на передній план барабани: складні ритмічні малюнки й потужні удари демонструють можливості всього інструмента. Екстремальний вокал і щільні рифи звучать переконливо, хоча чисті фрагменти порівняно з ними здаються менш природними. Завершує альбом «Duel», який починається рифом із відчутним впливом ню-металу та Slipknot, але поступово переходить у більш характерне для Jinjer звучання. Малий барабан чітко прорізає мікс, а динамічна гра ударних підтримує інтерес до композиції до самого кінця.

Duel переконує насамперед тим, що Jinjer вміють поєднувати технічну майстерність зі справжньою важкістю. Бас має виразний характер, барабани постійно підтримують динаміку, а екстремальний вокал залишається найсильнішою стороною альбому. Головні недоліки — певна схожість між окремими гітарними партіями та чистий вокал, який не завжди має таку саму силу, як скрімінг і гроулінг. Проте найкращі композиції чудово використовують контраст, а готовність гурту переходити від груву й атмосферності до мелодійності та безкомпромісної брутальності робить альбом вартим уваги.